«За ці півроку мені довелося дізнатися багато зворушливих історій, які я приймала близько до серця, але відважність і стійкість українців, котрі кожного дня змушені стикатися з випробуваннями часом та відстанню, мене вразили особливо», – поділилась KOLA.
У двадцять першому столітті важко «не бути на зв‘язку», але для багатьох із нас це стало нормою сучасних реалій. Співачка особисто відчула, як це — чекати на дзвінок від коханої людини, тому вірить, що саме ця пісня буде викликати посмішку, спонукати до мрій тих, хто сьогодні тимчасово без близької людини.
Пісня доступна на всіх цифрових майданчиках.
В день своєї прем’єри «Біля серця» співачка KOLA вирішила поділитися історією лікарів, які відважно виконували свою роботу в окупованій Бучі. Вони лікували людей від сердечних захворювань та нападів, які часто траплялися у місцевих жителів на фоні обстрілів і постійного стресу:
«Мене звати Бабік Тетяна Андріївна, я завідувач загально-терапевтичного відділення Ірпінської міської центральної лікарні. Працюю в цьому закладі протягом 27 років і очолюю відділення останні 5 років. З 24 лютого ми знаходилися в приміщенні Ірпінської міської лікарні і з цього дня його практично не покидали, аж до того часу, коли нам дали зелені коридори, щоб евакуювати міську лікарню в обласну.
Під час окупації ситуація була дуже тривожною, рашисти регулярно навідувались до нас у пошуках зброї, погрожуючи тим, що у випадку її знайдення «будут приняты меры». Також іноді вони вимагали ліки, а одного дня нам навіть довелося прийняти окупанта з великим процентом опіків в реанімаційне відділення.
За весь цей період ми, звичайно, допомагали місцевим жителям Бучанщини, які також на свій страх і ризик виходили зі своїх домівок, що б звернутися за допомогою. Телефонного зв’язку не було, швидкі не працювали. Найчастіше люди приходили з гіпертонічними кризами, нападами стенокардії, серцевими нападами та іншими хворобами серця. Добре, що в нас була достатня кількість препаратів і у відділеннях були ліжка. Ми знаходились тут цілодобово, жили, допомагали людям. Коли неподалік було чутно роботу артилерії або перестрілки — спускалися у підвал, але усі були на своїх робочих місцях. В нас навіть не було таких думок, що ми могли вчинити інакше. Моїм оберегом стала ікона, яка багато років стояла в моєму кабінеті, і саме в той жахливий час я ніби подивилася на неї іншими очима».
Подилившись цією історією, співачка прагнула подякувати лікарям, які знаходились в Ірпінській міській центральній лікарні.
Фото: пресслужба
